[sc:adsence]

ВОНА

Вона ішла

неквапливою світанковою ходою

розмитими дощем тротуарами

переступаючи через райдугу

через квіти і погляди що їй

дарували радісно люди

 

ховались за газетні рядки автомобілі

трамваї поступаючись їй

напоювали срібними дзвонами вітер

перехоплювали її усмішку

ультрамаринові небеса

слали їй цілунки щирі

 

Вона просто йшла і тіло її

світилось ранковим сяєвом

яке веселками проступало на

блідому обличчі міста

***

Стіл наш,

устелений блакитною скатертиною,

зачув вітри сніданку

і став морем.

Один берег мій, другий – матері,

а третій – батька.

З маминого берега відпливають

каравели білі хліба, молока і меду.

А з берега батькового чарка

Чайкою білою злітає…

Три наші чайки зустрічаються,

вітаються скляним поцілунком.

Кришталеві їхні голоси

радість несуть смарагдову.

І у місті (далеко на континенті)

чути, дзвони радіють.

***

У спілкуванні з тобою –

в твоїх жестах

словах

сміху –

чути музику Моріконе

 

я ж часто

бачу себе режисером кіна

Тарантіно наприклад

 

(власне життя наше

іноді нагадує мені

жах його фільмів)

 

я думав довго

І нарешті вирішив:

було б непогано

якби твоя музика

грала

у моєму кіні

 

1 листопада 2005