[sc:adsence]

Для вас хвороба – сподіваємося, тільки фрагмент життя, і, виписавшись та подякувавши лікарю, ви, по більшості, забуваєте про свої страждання. А такі хвилини болю складали дні й навіть ночі травматолога Копачинського… сорок років поспіль.

Родом з Вінниччини, він встиг по закінченню медтехнікуму попрацювати фельдшером у сільському ФАПі та відслужити три роки в армії. Далі був Одеський медінститут, інтернатура – і Очаківська ЦРЛ.

Багато важить для лікаря розуміння рідних. І на це він міг розраховувати – дружина Григорія Івановича теж віддала роки й роки роботі у нашій лікарні. Разом вони виховали доньку, якою тато пишається і яка, закінчивши аспірантуру, тепер передає свої знання іншим.

Пацієнти вважають його досить суворим і «характерним», ніде правди діти. Ну ніяк не вписується Григорій Іванович Копачинський у наскрізь «мультяшний» образ «доброго лікаря Айболита». Уважний, серйозний погляд крізь окуляри, небагатослівність і навіть деяка категоричність вирізняли його з-поміж колег. Але те, що вміють його золоті руки, варте сотень посмішок і тисяч надуманих «вибачте». Просто «зібрати по запчастинах», або одним коротким точним рухом завдати болю, щоб потім настало полегшення… І ось уже найвередливіші пацієнти за необхідності поверталися до нього за порятунком.

У будь-яку хвилину бути готовим з’явитися у лікарні, перервавши сон або особисті справи, – величезне багаторічне напруження. Ціну такій роботі знають колеги та керівництво ЦРЛ, за це поважають і віддають шану Григорію Івановичу. Такі лікарі потрібні людям, а це – найкращий підсумок для фахівця і найтепліше «Дякую».

І. БАРАНОВА